Вулкан, який “струсонув Європу”: що насправді відомо про давнє виверження у Секейському краї

Угорські медіа знову привернули увагу до вулканічного минулого Секейського краю гучними заголовками про виверження, яке нібито “струсонуло всю Європу”. Насправді мова не про сучасну надзвичайну подію, а про вулкан Чомадул — наймолодший вулкан Карпато-Паннонського регіону, розташований на південно-східному завершенні карпатського вулканічного ланцюга. Саме тут нині лежать кратерне озеро Свята Анна та торфовище Мохош — одна з найвідоміших природних локацій регіону. Наукові дослідження показують, що вулканічна активність у Чомадулі тривала дуже довго, а найбільш важливий пізній етап припав на період приблизно від 56 до 30 тисяч років тому. Останні великі виверження були вибуховими. Одне з них, близько 31,5 тисячі років тому, супроводжувалося руйнуванням лавового купола, пірокластичними потоками та потужним викидом попелу. Інша фаза, яку датують приблизно 29,6 тисячі років тому, вважається фінальним вибуховим етапом, що сформував сучасні риси кратера Святої Анни. Окремі дослідження дають близьку оцінку останньої активності — близько 27,7 тисячі років тому. Саме через масштаби цих вибухових епізодів і народжуються гучні формулювання на кшталт “струсонуло Європу”. Однак точніше буде сказати, що наслідки вивержень мали широкий регіональний вплив. Пірокластичні відклади від одного з етапів виявлено на відстані до 21 кілометра від джерела, а вулканічний попіл, пов’язаний із фінальними фазами активності Чомадулу, ідентифіковано навіть у південно-західній Україні — у районі Роксолан, приблизно за 350 кілометрів від вулкана. Це справді свідчить про сильне виверження, але не підтверджує буквальне “знищення всієї Європи”, як це подають клікбейтні заголовки. Важливо й те, що ця історія не має жодного стосунку до сучасної катастрофи. За даними дослідників ELTE та публікацій у Journal of Volcanology and Geothermal Research, нині Чомадул не демонструє ознак неминучого пробудження. Так, вулкан не вважають остаточно “мертвим”: у районі фіксують газовиділення, геотермальні прояви та інші післявулканічні процеси. Але нові наукові роботи прямо застерігають від перебільшень і критикують надто тривожні інтерпретації про величезний обсяг магми під вулканом, називаючи більш імовірним поясненням рух глибинних флюїдів, а не ознаки близького виверження.