Виробництво танків Abrams, ракет ATACMS і Stinger переноситься до Європи?

Світова оборонна промисловість може стояти на порозі однієї з наймасштабніших трансформацій за останні десятиліття. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте оголосив про запуск нової хвилі трансатлантичної оборонно-промислової співпраці, яка передбачає виробництво, спільне складання та технічну підтримку низки ключових американських систем озброєння безпосередньо в Європі.

У переліку озвучених програм — танки M1 Abrams, ракети ATACMS, AMRAAM, Stinger, високоточні авіабомби Small Diameter Bomb (SDB) та безпілотна ударна система Barracuda-500M. До співпраці залучаються найбільші оборонні корпорації США та провідні європейські виробники.

Новина вже викликала широкий резонанс. У соціальних мережах її подають як «перенесення виробництва американської зброї до Європи». Проте реальність є дещо складнішою та значно цікавішою. Насправді йдеться про стратегічне переосмислення всієї архітектури оборонної промисловості НАТО.

Що саме оголосив Марк Рютте

Під час Форуму оборонної промисловості НАТО Марк Рютте заявив, що США разом із низкою американських компаній запускають нові промислові ініціативи з європейськими партнерами.

До американської сторони входять:

• Anduril;
• Boeing;
• General Dynamics Land Systems;
• Lockheed Martin;
• Raytheon.

Європейськими партнерами стали:

• Rheinmetall (Німеччина);
• Diehl Defence (Німеччина);
• Polska Grupa Zbrojeniowa (Польща).

Метою є розширення виробничих потужностей Альянсу та скорочення часу виготовлення критично важливого озброєння.

Чи означає це, що США повністю перенесли виробництво до Європи?

Ні.

Саме тут виникла найбільша плутанина.

Рютте не говорив про закриття американських заводів або передачу всього виробництва європейським країнам.

Мова йде про створення додаткових виробничих майданчиків, ліцензійне виготовлення окремих вузлів, фінальне складання, ремонт, модернізацію та сервісне обслуговування американських систем озброєння в Європі.

Таким чином НАТО прагне зробити оборонне виробництво більш стійким до криз, зменшити навантаження на підприємства у США та скоротити час постачання зброї союзникам.

Чому це відбувається саме зараз

Після початку повномасштабної війни Росії проти України стало очевидно, що сучасна війна потребує значно більших виробничих можливостей, ніж очікували країни Заходу.

Запаси ракет, артилерійських боєприпасів та засобів протиповітряної оборони в багатьох державах НАТО почали швидко скорочуватися.

Водночас виробничі лінії, розраховані на мирний час, не могли оперативно забезпечити необхідні обсяги.

Саме тому в Альянсі дедалі частіше говорили про необхідність створення розподіленої оборонної промисловості, де виробництво буде зосереджене не лише у США, а й у кількох європейських країнах.

Які системи вироблятимуть у Європі

За словами Марка Рютте, до нової програми входять:

• танки M1 Abrams;
• ракети великої дальності ATACMS;
• зенітні ракети Stinger;
• ракети класу «повітря — повітря» AMRAAM;
• високоточні авіабомби Small Diameter Bomb;
• безпілотні ударні системи Barracuda-500M.

Для кожної з цих програм передбачено різний рівень локалізації. Десь ітиметься про виготовлення окремих компонентів, десь — про фінальне складання, а в окремих випадках — про повноцінне ліцензійне виробництво.

Найважливіший проєкт — виробництво ATACMS

Особливу увагу експертів привернула домовленість між Lockheed Martin та Rheinmetall.

Вперше в історії ракети ATACMS планується виробляти за межами США.

Це може стати переломним моментом для європейської оборонної промисловості.

ATACMS є однією з найефективніших оперативно-тактичних ракет, здатних уражати цілі на значній відстані з високою точністю.

Якщо виробництво буде масштабоване, країни НАТО отримають можливість значно швидше поповнювати свої запаси.

Що зміниться для України

Для України ця новина має стратегічне значення.

По-перше, збільшення виробничих потужностей означає потенційне зростання доступності сучасного озброєння для союзників.

По-друге, скорочення термінів виробництва дозволить швидше компенсувати витрати боєприпасів і ракет.

По-третє, Європа зможе оперативніше здійснювати технічне обслуговування та ремонт американської техніки без необхідності транспортування її через Атлантичний океан.

Хоча НАТО не заявляє, що ці виробничі лінії створюються виключно для підтримки України, війна стала одним із головних чинників, які прискорили реалізацію таких проєктів.

Хто найбільше виграє

Найбільшими бенефіціарами можуть стати:

Німеччина, яка завдяки Rheinmetall та Diehl Defence ще більше зміцнить свої позиції як одного з головних виробничих центрів європейської оборонної промисловості.

Польща, що активно інвестує в модернізацію армії та розвиток власного військово-промислового комплексу.

Нідерланди, де планується розміщення частини виробничих процесів, пов'язаних із системою Stinger.

У ширшому сенсі виграє весь Альянс, адже виробництво стане більш диверсифікованим і менш вразливим до логістичних ризиків.

Чому це важливо для США

На перший погляд може здатися, що Вашингтон передає частину свого оборонного виробництва.

Насправді США залишаються власниками технологій та ключових розробок.

Нова модель дозволяє американським компаніям збільшити обсяги випуску продукції без необхідності будувати всі нові заводи виключно на своїй території.

Крім того, це зміцнює єдність НАТО та робить європейських союзників більш самодостатніми у виробництві озброєнь.

Чи стане Європа менш залежною від США

Частково — так.

Проте це не означає повної автономії.

Більшість сучасних американських систем залишатимуться під контролем США з погляду ліцензування, експорту, технологій та інтелектуальної власності.

Європейські підприємства отримають можливість виробляти окремі компоненти або здійснювати складання відповідно до американських стандартів, але стратегічний контроль над програмами залишатиметься за Вашингтоном.

Тому правильніше говорити не про «розрив залежності», а про значно глибшу інтеграцію оборонної промисловості по обидва боки Атлантики.

Чи можна говорити про нову оборонну революцію

Багато військових аналітиків вважають, що так.

Якщо ще десять років тому оборонна співпраця НАТО здебільшого зводилася до спільних закупівель і навчань, то тепер Альянс переходить до нового рівня — створення фактично єдиної трансатлантичної виробничої екосистеми.

Такий підхід підвищує стійкість до криз, скорочує логістичні ланцюги, дозволяє швидше реагувати на нові виклики та зміцнює оборонний потенціал союзників.

Висновок

Оголошена Марком Рютте ініціатива є значно ширшою, ніж просто відкриття кількох нових виробничих майданчиків. Вона свідчить про зміну стратегічного підходу НАТО до забезпечення власної безпеки. Замість моделі, за якої переважна частина сучасного озброєння вироблялася лише у США, Альянс формує розподілену систему виробництва, ремонту та технічної підтримки на території Європи.

Водночас важливо уникати спрощених висновків. Не йдеться про повне перенесення американського військового виробництва до Європи чи передачу всіх технологій. США зберігають ключовий контроль над програмами, тоді як європейські підприємства отримують можливість значно розширити свою роль у виробничому ланцюгу.

Для України ця тенденція має особливе значення. Зростання виробничих потужностей союзників потенційно означає швидше виготовлення сучасного озброєння, оперативніше поповнення запасів та підвищення готовності НАТО до довготривалих криз. Якщо оголошені домовленості будуть реалізовані в повному обсязі, вони можуть стати одним із найважливіших кроків у розвитку європейської оборонної промисловості з часів завершення холодної війни.