Іран вимагає поступок США для повного відкриття Ормузької протоки, а Нетаньягу відкинув 15-пунктний план Трампа щодо Гази. Що відбувається на Близькому Сході та які наслідки це матиме для світової економіки.

Близький Схід знову опинився на межі великої геополітичної розв'язки

На Близькому Сході формується нова ситуація, у якій одночасно перетинаються війна, дипломатія, енергетика та боротьба за майбутній порядок у регіоні.

Іран пов'язує повноцінне відновлення судноплавства через Ормузьку протоку з поступками Сполучених Штатів. Ізраїльський прем'єр-міністр Беньямін Нетаньягу тим часом публічно відкинув запропонований адміністрацією Дональда Трампа план завершення війни в Газі.

На перший погляд це дві різні історії. Насправді вони пов'язані.

Президент США намагається завершити війни, які загрожують перетворитися на довготривалі конфлікти з величезною економічною ціною. Іран намагається використати контроль над одним із найважливіших морських шляхів світу як інструмент тиску. А Ізраїль не хоче погоджуватися на умови Вашингтона, якщо вони, на думку його уряду, не гарантують повного знищення військового потенціалу ХАМАС.

У результаті Вашингтон одночасно веде переговори з Тегераном і намагається переконати власного найближчого союзника погодитися на нову модель завершення війни в Газі.

Саме тому нинішня близькосхідна криза має значення далеко за межами регіону.

Ормузька протока: чому весь світ стежить за переговорами США та Ірану

Ормузька протока — вузький морський коридор між Іраном та Оманом, через який проходять ключові потоки нафти та зрідженого природного газу з Перської затоки.

За даними Управління енергетичної інформації США (EIA), у першій половині 2025 року через Ормуз проходило в середньому близько 20,9 млн барелів нафти та нафтопродуктів на добу. Це приблизно п'ята частина світового споживання нафтових рідин і близько чверті світової морської торгівлі нафтою.

Не менш важливим є газовий фактор. У 2024 році через протоку проходило близько 20% світової торгівлі LNG, причому основна частина цього газу прямувала з країн Перської затоки до азійських споживачів.

Саме тому будь-яке серйозне порушення судноплавства через Ормузьку протоку миттєво стає проблемою для світової економіки.

Це не просто регіональна транспортна артерія.

Це один із головних енергетичних вузлів планети.

Іран знову використовує Ормуз як головний дипломатичний козир

10 серпня Тегеран заявив, що не готовий повністю відновити нормальне судноплавство через протоку без американських поступок.

Іранські представники пов'язують відкриття морського маршруту з припиненням американської блокади, зняттям санкцій, розморожуванням активів та іншими вимогами. При цьому Тегеран наголошує, що переговори щодо механізму проходження суден ведуться насамперед через Оман.

Це дуже важливий дипломатичний момент.

Іран фактично перетворює Ормузьку протоку на предмет торгу:

доступ до світової енергетичної артерії в обмін на поступки США.

Раніше Вашингтон та Тегеран уже укладали меморандум, який передбачав завершення бойових дій і відновлення руху через протоку. Після цього потік суден почав відновлюватися, а EIA прогнозувало повернення світових потоків нафти до рівнів, близьких до довоєнних, до кінця 2026 року.

Але нинішня ситуація показує, наскільки крихкою була ця домовленість.

Чи може Ормузька протока знову стати повністю закритою?

Це один із головних ризиків для світової економіки.

Іран не обов'язково має фізично перекрити всю протоку, щоб створити серйозну кризу.

Достатньо підвищити ризик для судноплавства.

Якщо страхові компанії почнуть суттєво підвищувати премії для танкерів, судновласники можуть відмовлятися від проходження небезпечною зоною. Навіть без повної блокади це здатне різко скоротити реальний товаропотік.

Саме це робить Ормуз стратегічно унікальним.

EIA наголошує, що альтернативні маршрути існують, але вони здатні компенсувати лише частину потоку. Саудівські та еміратські трубопроводи разом можуть обійти приблизно 4,7 млн барелів на добу, тоді як історичні обсяги через Ормуз були в рази більшими.

Іншими словами, повноцінної заміни Ормузькій протоці просто немає.

Нафта стає головним економічним індикатором близькосхідної кризи

Кожне загострення навколо Ормузу практично миттєво відбивається на нафтовому ринку.

Якщо інвестори вважають, що протока може залишатися частково заблокованою або небезпечною для судноплавства, вони закладають у ціни так звану геополітичну премію.

Це означає дорожчу нафту.

Дорожча нафта означає дорожче пальне.

Дорожче пальне — це додатковий інфляційний тиск на транспорт, промисловість, авіацію, логістику та сільське господарство.

Саме тому Вашингтон зацікавлений у якнайшвидшому стабілізуванні ситуації.

У червні EIA зазначало, що перебої в Ормузі вже впливали на світову пропозицію нафти, а скорочення попиту частково стримувало подальше зростання цін.

Для США проблема також має внутрішньополітичний вимір.

Американський виборець значно гостріше реагує на зростання ціни бензину, ніж на складні дипломатичні формулювання щодо Близького Сходу.

Тому для адміністрації Трампа питання Ормузької протоки — це одночасно зовнішня політика, енергетична безпека та внутрішня політика.

Трамп намагається завершити війну в Газі

Паралельно Вашингтон просуває нову модель завершення війни в Газі.

Американська адміністрація разом зі створеним нею Board of Peace розробила 15-пунктну дорожню карту, яка передбачає припинення бойових дій, поступове роззброєння ХАМАС, поетапний відвід ізраїльських військ та створення нової системи управління Газою.

Ключова ідея документа — пов'язати ізраїльський військовий відхід із перевіреним процесом роззброєння ХАМАС.

План також передбачає створення технократичної палестинської адміністрації, яка мала б управляти сектором та займатися його відновленням за міжнародної підтримки.

Окремий елемент — створення International Stabilization Force, міжнародних стабілізаційних сил, які повинні допомагати забезпечувати безпеку, підготовку місцевої поліції та доставку гуманітарної допомоги.

На папері це виглядає як спроба створити міст між військовою операцією та політичним врегулюванням.

Але саме тут і виникла головна проблема.

Нетаньягу відкинув план Трампа

Прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу 9 серпня публічно заявив, що Ізраїль не приймає запропонований документ у його нинішньому вигляді.

Головна причина — різне бачення послідовності дій.

Вашингтон пропонує поетапний процес: роззброєння ХАМАС має відбуватися паралельно з ізраїльським відведенням військ.

Нетаньягу наполягає на іншій логіці:

спочатку повне й реальне роззброєння ХАМАС — потім відведення ізраїльської армії.

Reuters повідомляє, що ізраїльський прем'єр відкидає можливість відходу військ доти, доки ХАМАС не буде повністю позбавлений зброї.

Це не технічна суперечка.

Це принципова різниця у підходах до безпеки.

Чому для Ізраїлю питання зброї ХАМАС є критичним

Ізраїль побоюється сценарію, за якого його армія залишає Газу, а ХАМАС зберігає значну частину військової інфраструктури.

У такому випадку припинення війни може перетворитися лише на тимчасову паузу.

Для Нетаньягу це означало б стратегічний ризик: Ізраїль виводить війська, але не отримує гарантії, що через кілька місяців або років проти нього знову почнуться ракетні атаки та збройні операції.

Саме тому ізраїльський уряд наполягає на максимально жорсткому трактуванні поняття «роззброєння».

Reuters зазначає, що ХАМАС підтримав початкову дорожню карту, але виникли суперечки щодо подальших вимог, зокрема щодо легкої зброї.

Таким чином, сторони начебто погоджуються з кінцевою метою, але не можуть домовитися про послідовність і механізм її досягнення.

Трамп і Нетаньягу: союзники, які дедалі частіше мають різні цілі

Це одна з найцікавіших політичних тенденцій нинішньої кризи.

Трамп залишається одним із головних партнерів Ізраїлю.

Але американський президент зацікавлений у тому, щоб продемонструвати завершення великих воєн на Близькому Сході.

Для нього дипломатичний результат — це можливість показати, що Сполучені Штати здатні не лише воювати, а й нав'язувати нову архітектуру безпеки.

Нетаньягу має іншу політичну проблему.

Його головний аргумент перед ізраїльським суспільством — безпека.

Будь-яка угода, яка виглядатиме як передчасний відступ або компроміс із ХАМАС, може створити для нього серйозні внутрішньополітичні ризики.

Тому між Вашингтоном та Єрусалимом виникає дедалі помітніша різниця.

Трамп хоче закрити війну. Нетаньягу хоче гарантувати, що Ізраїль не доведеться знову її починати.

Міжнародні стабілізаційні сили: головна проблема після війни

Навіть якщо Ізраїль та ХАМАС домовляться про припинення бойових дій, виникає значно складніше питання:

хто контролюватиме Газу після завершення війни?

Американський план передбачає перехід до технократичного управління та міжнародну стабілізаційну присутність.

Але тут одразу виникають десятки питань.

Хто увійде до міжнародних сил?

Які країни відправлять військових?

Хто фінансуватиме операцію?

Хто матиме право застосовувати силу?

Хто контролюватиме кордони?

Хто відповідатиме за безпеку гуманітарних маршрутів?

І найважливіше — що станеться, якщо частина ХАМАС відмовиться від роззброєння?

Reuters повідомляє, що на цей момент готовність міжнародних учасників залишається обмеженою, а повноцінне розгортання стабілізаційних сил може зайняти місяці.

Отже, навіть прийняття політичного документа не означатиме автоматичного завершення війни.

Іран, Газа та Ормуз — одна криза чи три окремі конфлікти?

На стратегічному рівні ці події пов'язані значно сильніше, ніж може здатися.

Іран є одним із ключових центрів сили регіону.

Газа залишається головним осередком ізраїльсько-палестинського конфлікту.

Ормузька протока — критична артерія світової енергетики.

Будь-яке загострення на одному напрямку впливає на інші.

Наприклад, якщо переговори США та Ірану проваляться, Вашингтон може посилити економічний або військовий тиск на Тегеран.

Якщо одночасно зірветься план Трампа щодо Гази, Ізраїль може продовжити військові операції.

А це створить додаткове навантаження на весь регіон — від Перської затоки до Червоного моря.

Тому головне питання сьогодні полягає не лише в тому, чи відкриється Ормузька протока.

Питання ширше:

чи зможе адміністрація Трампа одночасно стабілізувати Іран, Газу та регіональну систему безпеки?

Що означає криза для Європи та України

Для Європи будь-яке тривале загострення навколо Ормузу означатиме ризик зростання цін на енергоносії.

Для України наслідки можуть бути ще складнішими.

Висока ціна на нафту збільшує вартість пального, транспорту та військової логістики.

Зростання глобальної інфляції може ускладнити монетарну політику центральних банків.

Дорожча логістика підвищує собівартість українського експорту.

А якщо США будуть змушені концентрувати значні дипломатичні та військові ресурси на Близькому Сході, це потенційно може впливати й на увагу Вашингтона до війни Росії проти України.

Саме тому Києву важливо стежити не лише за Вашингтоном і Москвою.

Близький Схід безпосередньо впливає на українську війну через енергетику, міжнародні ресурси, зброю, логістику та глобальну увагу.

Три сценарії розвитку ситуації

Сценарій №1. Компроміс США та Ірану

Це найбільш сприятливий для світової економіки варіант.

Сторони домовляються про механізм безпечного судноплавства, поступове зняття частини обмежень та відновлення нормального руху танкерів.

Ціни на нафту стабілізуються, а геополітична премія поступово зменшується.

Одночасно Вашингтон отримує простір для концентрації на Газі та інших проблемах регіону.

Сценарій №2. Часткове відкриття, але без великої угоди

Цей варіант може виявитися найбільш реалістичним.

Судноплавство відновлюється частково, але Іран зберігає можливість у будь-який момент підвищити тиск.

Протока фактично стає інструментом постійного дипломатичного торгу.

Для ринків це означатиме збереження високої геополітичної премії в ціні нафти.

Сценарій №3. Нове масштабне загострення

Якщо переговори проваляться, а Іран спробує повністю перекрити рух суден, США можуть відповісти посиленням військового тиску.

Тоді ситуація швидко вийде за межі дипломатичної кризи.

Нафтовий ринок відреагує негайно.

Страхування танкерів подорожчає.

Частина судновласників може припинити рейси через небезпечну зону.

А регіон ризикує повернутися до широкомасштабної війни.

Газа: угода можлива, але головна суперечність залишається

Ситуація з американським планом щодо Гази також має кілька можливих сценаріїв.

Трамп може спробувати переконати Нетаньягу погодитися на поетапну схему.

Ізраїль може вимагати додаткових гарантій та більш жорсткого механізму перевірки роззброєння.

ХАМАС, своєю чергою, може погоджуватися на певні обмеження, але чинити опір повному демонтажу військової структури.

Тому найскладнішим етапом буде не саме оголошення припинення вогню.

Найскладнішим буде виконання угоди після припинення бойових дій.

Головний висновок: Трамп отримав дві складні дипломатичні задачі одночасно

Серпень 2026 року демонструє нову реальність близькосхідної політики.

США мають величезний військовий потенціал, але військова перевага сама по собі не гарантує політичного результату.

Іран використовує Ормузьку протоку як стратегічний важіль.

Ізраїль використовує військову присутність у Газі як гарантію власної безпеки.

ХАМАС намагається зберегти політичний і військовий вплив.

А Дональд Трамп намагається одночасно примусити різні сторони погодитися на систему, яка дозволила б Сполученим Штатам вийти з найбільш виснажливих конфліктів із політичним результатом.

Проблема полягає в тому, що кожен із головних гравців визначає перемогу по-різному.

Для Ірану перемога — збереження впливу та послаблення американського тиску.

Для Ізраїлю — знищення або повне роззброєння ХАМАС і гарантії безпеки.

Для ХАМАС — збереження політичного впливу та виживання організації.

Для США — припинення війни, стабілізація енергетичних ринків і демонстрація американського лідерства.

Саме ця несумісність цілей робить нинішню кризу настільки небезпечною.

Ормузька протока залишається потенційним економічним детонатором, а Газа — політичним детонатором.

Якщо Вашингтону вдасться розв'язати обидва вузли дипломатичним шляхом, це стане одним із найбільших геополітичних досягнень адміністрації Трампа.

Якщо ж переговори проваляться, світ може отримати одночасно нову хвилю нестабільності на енергетичних ринках і продовження війни в Газі.

І тоді наслідки відчує не лише Близький Схід.

Їх відчує вся світова економіка — від цін на бензин і газ до інфляції, фондових ринків, міжнародної торгівлі та вартості логістики.

Саме тому події навколо Ірану, Ормузької протоки, Трампа та Нетаньягу сьогодні є не регіональною новиною, а одним із головних геополітичних сюжетів літа 2026 року.