Масована атака РФ, 197 боїв на фронті та удари по НПЗ Росії: війна переходить у нову фазу

Війна одночасно загострюється на українській території та переносить удари далеко вглиб Росії

21 вересня 2026 року війна Росії проти України демонструє одразу кілька взаємопов'язаних тенденцій. Російські війська продовжують масштабні атаки по українських містах і населених пунктах, на лінії фронту зберігається надзвичайно висока інтенсивність боїв, а Україна дедалі активніше завдає далекобійних ударів по об'єктах, які забезпечують російську військово-економічну систему.

Це вже не три окремі новини. Разом вони показують характер нинішнього етапу війни: Росія намагається тиснути одночасно повітряними ударами та наступальними діями на фронті, тоді як Україна прагне зменшити здатність РФ підтримувати цю війну, у тому числі через удари по нафтопереробці та іншій критичній інфраструктурі.

Станом на вечір 21 вересня Генеральний штаб ЗСУ повідомив про 197 бойових зіткнень від початку доби. Російські війська здійснили 50 авіаційних ударів, застосували 168 керованих авіабомб, понад 6,1 тисячі ударних дронів та провели 1930 обстрілів позицій українських військ і населених пунктів.

Одночасно наслідки російських ударів фіксувалися щонайменше у десяти областях України. Таким чином, 21 вересня стало днем, коли повітряна війна, наземні бої та боротьба за військово-економічні ресурси Росії проявилися практично одночасно.

Масована атака РФ: під ударом українські міста

Одним із найпомітніших епізодів стала атака по Запоріжжю. За даними Associated Press, російські дрони пошкодили житлові будинки, університет і торговельний центр; повідомлялося про п'ятьох поранених. Окремі удари були зафіксовані щонайменше ще у дев'яти українських регіонах. У Харкові внаслідок удару загинула жінка, її син отримав поранення.

Українські та міжнародні повідомлення свідчать, що атаки не обмежувалися одним залпом чи однією географічною ділянкою. Російські сили продовжують використовувати значну кількість безпілотників, поєднуючи їх з авіаційними ударами та керованими авіабомбами.

Така тактика має очевидну військову складову: змушувати Україну постійно витрачати ресурси протиповітряної оборони, створювати загрозу критичній інфраструктурі та паралельно підтримувати психологічний і економічний тиск на тилові регіони.

Однак є й інший аспект. Масовані удари по містах відбуваються в той момент, коли українські сили значно розширили географію ударів по військових і нафтових об'єктах Росії. Це формує дедалі більш виражену взаємну модель далекобійної війни.

197 бойових зіткнень: головний тиск — на Покровському напрямку

На землі ситуація залишається не менш напруженою.

За оперативними даними Генштабу станом на 22:00 21 вересня, протягом доби відбулося 197 бойових зіткнень. Найбільша активність російських військ спостерігалася на Покровському напрямку — українські підрозділи відбили там 23 штурми. Значна кількість атак також припала на Костянтинівський та інші напрямки.

Окремо важливо розуміти, що цифра 197 є показником інтенсивності бойових дій, а не автоматичним показником територіальних змін. Сам факт великої кількості зіткнень не означає, що одна зі сторін обов'язково здійснила стратегічний прорив.

Саме тому для оцінки ситуації важливі не лише загальні цифри, а й те, де відбуваються атаки, скільки з них відбито, чи вдалося противнику створити тактичні вклинення та наскільки швидко він може відновлювати штурмовий потенціал.

На Покровському напрямку російські війська продовжують концентрувати значні сили. Це відповідає загальній тенденції останніх тижнів, коли найбільш інтенсивні бойові дії відбуваються на східній ділянці фронту.

Чому цифра у 197 боїв не повинна вводити в оману

Для читача важливо правильно трактувати оперативні зведення.

Вранці 21 вересня Генштаб повідомляв про 238 бойових зіткнень за попередню добу. Це підсумок завершеного 24-годинного періоду. Водночас цифра 197, оприлюднена ввечері 21 вересня, стосується бойових зіткнень від початку поточної доби до 22:00.

Тобто ці показники не суперечать один одному. Навпаки, вони демонструють, наскільки високою залишається інтенсивність бойових дій.

Ще один показник — 168 керованих авіабомб за добу. Це означає, що Росія продовжує робити ставку не тільки на дрони, а й на авіаційні засоби ураження, які дозволяють завдавати ударів по позиціях українських військ і населених пунктах на значній відстані від лінії фронту.

У результаті фронт дедалі менше можна розглядати як вузьку смугу безпосереднього зіткнення армій. Він перетворюється на широку систему взаємопов'язаних ударів — від тактичних штурмів до далекобійного ураження тилових об'єктів.

Україна б'є по нафтовій системі Росії

На цьому тлі особливого значення набуває українська кампанія проти російської нафтопереробної промисловості.

21 вересня Генеральний штаб ЗСУ заявив, що після останніх ударів українських Сил оборони виведено з ладу понад 45% проєктних потужностей російської нафтопереробки. Це оцінка саме українського військового відомства, тому її слід розглядати як заявлену українською стороною оцінку, а не як незалежно встановлений показник усієї російської галузі.

Проте сама послідовність уражень підтверджується повідомленнями про конкретні об'єкти.

У ніч на 15 вересня було уражено Сизранський НПЗ у Самарській області, зокрема установку первинної переробки нафти АВТ-6 та резервуарний парк.

У ніч на 17 вересня удару зазнав НПЗ «Славнефть-ЯНОС» у Ярославлі. Потужність підприємства становить близько 15 млн тонн переробки нафти на рік; було уражено установку первинної переробки АВТ-3.

20 вересня українські сили завдали удару по «Газпромнефть-Московский НПЗ». За даними Генштабу, були уражені установки АВТ-6, комплексна установка переробки нафти та установка ізомеризації.

Це вже не виглядає як серія випадкових ударів по окремих підприємствах. Йдеться про систематичний вплив на ланцюг виробництва нафтопродуктів.

Московський НПЗ зупинив переробку

Особливу увагу привернув саме Московський нафтопереробний завод.

Reuters 21 вересня повідомив із посиланням на три джерела в нафтовій галузі, що після атаки 20 вересня Московський НПЗ, який належить «Газпром нефти», зупинив переробку сирої нафти після пожеж на установках первинної переробки.

Це важливий момент. Удар по нафтопереробному підприємству має значення не тільки через безпосередньо пошкоджене обладнання.

НПЗ — це частина великої системи. Якщо виходять з ладу ключові установки, наслідком стає не просто ремонт конкретного агрегату. Зменшується виробництво бензину, дизельного пального та інших нафтопродуктів. Далі виникає необхідність перерозподіляти сировину, змінювати логістику, використовувати резервні потужності та збільшувати імпорт або внутрішні поставки з інших регіонів.

Саме тому стратегічний ефект таких ударів може бути значно більшим за фізичний масштаб пошкодження одного підприємства.

Що означають 45% потужностей для російської економіки

Заява про понад 45% виведених із ладу потужностей є одним із найважливіших економічних аспектів нинішньої кампанії.

За даними українського Генштабу, одним із наслідків уже став дефіцит якісного пального в Росії, зокрема різке падіння виробництва бензину та дизельного пального стандарту Євро-5/К5.

Водночас не варто трактувати це як автоматичний колапс російської паливної системи. Росія має велику нафтовидобувну базу, резервні потужності, запаси та можливості перерозподілу продукції між регіонами.

Але кожен великий НПЗ, який зупиняється або працює нижче проєктної потужності, збільшує навантаження на інші підприємства.

Саме це перетворює удари по нафтопереробці з тактичної операції на потенційний фактор довгострокового економічного тиску.

Війна за пальне — це війна за здатність продовжувати війну

Для сучасної армії паливо є не менш важливим ресурсом, ніж боєприпаси.

Танки, бронемашини, вантажівки, паливозаправники, генератори, авіація та значна частина логістичної системи потребують пального. Тому удари по нафтопереробці мають очевидний військово-економічний вимір.

Саме так українське військове командування пояснює свою кампанію. Генштаб заявляє, що ураження російських нафтових підприємств спрямовані на зменшення військово-економічного потенціалу Росії.

Цікаво, що наслідки цієї кампанії вже вийшли за межі російсько-українського інформаційного поля.

Reuters раніше повідомляв про скорочення виробництва дизельного пального на кількох великих російських НПЗ після українських атак. За оцінками агентства, шість найбільших підприємств забезпечують приблизно половину російського виробництва дизеля.

А отже, вплив на російську паливну систему потенційно має і міжнародний вимір.

Українські удари та російські атаки формують замкнене коло ескалації

Події останніх днів показують небезпечну закономірність.

Росія продовжує бити по українських містах, енергетичних об'єктах і військовій інфраструктурі. Україна відповідає ударами по російських військових об'єктах, логістиці, системах ППО та нафтовій промисловості.

20 вересня українські Сили оборони також повідомляли про ураження російської радіолокаційної станції «Каста», пункту управління безпілотниками та інших військових цілей.

Таким чином, війна поступово набуває ще більш вираженого характеру взаємного далекобійного виснаження.

Росія намагається зберігати наступальний тиск на фронті та паралельно створювати проблеми українському тилу. Україна, своєю чергою, намагається зробити російську військову машину дорожчою для Кремля — через ураження виробничої, паливної та логістичної інфраструктури.

Чи здатні удари по НПЗ змінити ситуацію на фронті?

Безпосереднього ефекту «сьогодні вдарили по НПЗ — завтра зупинився фронт» очікувати не варто.

Військова система значно складніша.

Росія має запаси пального, може використовувати продукцію інших НПЗ, змінювати логістику та ремонтувати пошкоджені підприємства. Водночас Україна також залежить від стабільності власного енергетичного та паливного забезпечення.

Проте якщо пошкодження стають систематичними, а одночасно уражається кілька великих підприємств, проблема переходить на інший рівень.

Тоді Росії доводиться вибирати, куди спрямовувати дефіцитний ресурс: цивільний ринок, армію, транспорт, промисловість чи експорт.

Саме в цьому полягає стратегічна логіка ударів по нафтопереробці.

Що показує 21 вересня

Якщо об'єднати події одного дня, картина виглядає досить чітко.

На фронті — 197 бойових зіткнень станом на 22:00, десятки авіаційних ударів, тисячі дронів та особливо високий рівень атак на Покровському напрямку.

У тилу України — масовані російські удари по містах та населених пунктах, пошкодження цивільної інфраструктури та нові жертви серед мирного населення.

На території Росії — продовження української кампанії проти об'єктів нафтової промисловості, включно з великим Московським НПЗ, після чого, за даними Reuters, підприємство припинило переробку сирої нафти.

Три процеси відбуваються паралельно і взаємно впливають один на одного.

Висновок: війна дедалі більше стає боротьбою ресурсів

21 вересня 2026 року демонструє, що війна Росії проти України залишається не лише боротьбою за окремі населені пункти чи лінії оборони.

Це дедалі більше війна ресурсів, логістики, промисловості та здатності підтримувати бойові дії на великій території.

Росія продовжує використовувати значні ресурси для наступальних операцій і масованих ударів по Україні. Україна, своєю чергою, розширює можливості далекобійного ураження об'єктів у глибокому тилу противника.

197 бойових зіткнень за добу, масовані атаки по українських містах і повідомлення про виведення з ладу понад 45% проєктних потужностей російської нафтопереробки — це різні прояви одного процесу: війна переходить у дедалі більш масштабну боротьбу за виснаження військово-економічного потенціалу противника.

При цьому цифру у 45% необхідно сприймати саме як оцінку Генерального штабу України. Незалежна перевірка повного масштабу пошкоджень усієї російської нафтопереробної галузі наразі обмежена. Водночас повідомлення Reuters про фактичну зупинку переробки на Московському НПЗ підтверджує, що принаймні частина наслідків українських ударів має реальний операційний характер.

Головне питання тепер полягає не тільки в тому, скільки ще ударів завдадуть сторони. Значно важливіше — хто зможе швидше відновлювати втрачені потужності, поповнювати запаси, підтримувати логістику та забезпечувати армію ресурсами.

Саме ця боротьба значною мірою визначатиме наступний етап війни.