Заява, яка може змінити правила гри на Близькому Сході

Президент США Дональд Трамп заявив, що після завершення війни з Іраном він має намір «доволі скоро» оголосити Ормузьку протоку територією Сполучених Штатів. Заява пролунала 14 серпня під час виступу Трампа в Нью-Йорку і стала однією з найбільш резонансних міжнародних заяв останніх днів.

На перший погляд це може виглядати як чергова жорстка політична заява американського президента. Проте цього разу йдеться не про звичайну дипломатичну суперечку.

Ормузька протока — один із найважливіших енергетичних коридорів планети. Через неї проходить величезна частина світової торгівлі нафтою та скрапленим природним газом. За даними Міжнародного енергетичного агентства, у 2025 році через протоку проходило в середньому близько 20 млн барелів нафти та нафтопродуктів на добу, а приблизно чверть світової морської торгівлі нафтою проходила саме цим маршрутом.

Тому питання полягає не лише в тому, чи може Трамп юридично назвати Ормузьку протоку американською територією.

Головне питання значно ширше:

що буде зі світовою економікою, якщо Сполучені Штати спробують перетворити контроль над найважливішим нафтовим вузлом світу на постійний геополітичний інструмент?

Що саме сказав Дональд Трамп

Трамп пов'язав свою заяву безпосередньо з війною проти Ірану.

Президент США заявив, що після того, як Сполучені Штати завершать перемогу над Іраном, він планує незабаром оголосити Ормузьку протоку територією США. Під час виступу він зробив це з усмішкою, що одразу породило суперечки щодо того, наскільки серйозно слід сприймати формулювання.

Втім, сама тема не виникла з нічого.

Ще наприкінці липня Білий дім повідомляв, що Трамп вважає американські ВМС такими, що мають повний контроль над Ормузькою протокою, і заявляв про американську блокаду та можливість пропускати лише ті судна, які Вашингтон вважає прийнятними.

Тобто нинішня заява є продовженням уже сформованої американської політики.

Спочатку — військовий контроль. Потім — контроль над судноплавством. І тепер — політична заява про можливе територіальне оформлення цього контролю.

Саме ця послідовність робить слова Трампа значно важливішими, ніж звичайний політичний жарт.

Іран миттєво відкинув претензії Трампа

Тегеран відреагував практично одразу.

Заступник міністра закордонних справ Ірану з правових та міжнародних питань Казем Гарібабаді заявив, що Ормузьку протоку неможливо захопити політичною заявою, військовою силою чи президентським указом.

Іранська сторона наполягає: протока залишатиметься під іранським контролем.

Це принципова позиція Тегерана.

Для Ірану Ормузька протока — не просто водний шлях. Це один із головних інструментів геополітичного впливу країни.

Іран розташований на північному узбережжі протоки, тоді як південна частина проходить біля території Оману. Саме географічне положення дає Тегерану величезні можливості впливати на судноплавство.

Кому насправді належить Ормузька протока?

Тут важливо відокремити контроль від територіального суверенітету.

Ормузька протока не є територією Ірану в тому сенсі, в якому Тегерану належить, наприклад, місто Тегеран.

Протока проходить між Іраном та Оманом, а її води охоплюються територіальними морськими зонами цих держав. За даними дослідження Congressional Research Service, у найвужчому місці протока має приблизно 22 морські милі завширшки й лежить у територіальних водах Ірану та Оману.

І це створює надзвичайно важливу юридичну особливість.

США не можуть просто оголосити ці води американською територією так само, як президент може оголосити федеральну політику.

Для зміни суверенітету над територією потрібні зовсім інші правові підстави — міжнародні домовленості, передача суверенітету або, в реальності, встановлення контролю силою з усіма наслідками такого кроку.

Тому сама президентська заява не створює американського суверенітету над Ормузькою протокою.

Що говорить міжнародне морське право

Саме тут ситуація стає особливо цікавою.

Ормузька протока є протокою, яка використовується для міжнародного судноплавства. Конвенція ООН з морського права передбачає окремий режим для таких проток — право транзитного проходу.

Стаття 37 UNCLOS поширює цей режим на протоки, які використовуються для міжнародної навігації між частинами відкритого моря або виключних економічних зон.

Це означає принципову річ:

наявність територіальних вод Ірану та Оману не означає, що ці держави можуть просто перетворити міжнародну протоку на закритий внутрішній водний простір.

Іншими словами, територіальний суверенітет прибережної держави та право міжнародного транзиту — це не одне й те саме.

Саме тому міжнародна система права моря намагається балансувати два інтереси:

• право Ірану та Оману здійснювати суверенні права у своїх територіальних водах;
• право міжнародного судноплавства на транзит через стратегічну протоку.
• 
  

І тут виникає головний парадокс американської позиції

Сполучені Штати десятиліттями виступають одним із головних прихильників свободи навігації.

У матеріалах Конгресу США Ормузька протока прямо згадується серед стратегічних міжнародних проток, для яких Вашингтон підтримує право безперешкодного проходу.

При цьому США самі досі не ратифікували Конвенцію ООН з морського права, хоча американська політика значною мірою відповідає багатьом її положенням, а Вашингтон визнає частину норм UNCLOS відображенням звичаєвого міжнародного права.

Тому якщо Вашингтон реально спробує встановити суверенітет над Ормузькою протокою, це стане надзвичайно серйозним прецедентом для всієї системи міжнародного морського права.

Чому Ормузька протока настільки важлива для світової економіки

Щоб зрозуміти масштаб потенційної кризи, достатньо подивитися на карту світової енергетики.

Ормузька протока з'єднує Перську затоку з Оманською затокою та далі з Аравійським морем.

Через неї проходять експортні маршрути:

Саудівської Аравії, Іраку, Кувейту, Катару, Бахрейну, ОАЕ та самого Ірану.

За даними IEA, через протоку у 2025 році транспортувалося приблизно 20 млн барелів нафти та нафтопродуктів на добу, а приблизно чверть світової морської торгівлі нафтою залежала від цього маршруту.

Окремо важливим є скраплений природний газ.

Катар — один із найбільших експортерів LNG у світі — значною мірою залежить від можливості безперешкодного проходження суден через Ормузьку протоку.

Тому будь-яке серйозне порушення судноплавства автоматично перетворюється на глобальну енергетичну проблему.

Чи може США реально контролювати протоку?

У військовому сенсі — значною мірою так.

У юридичному сенсі — зовсім інша справа.

Саме це є ключем до розуміння нинішньої ситуації.

Американські ВМС мають величезні можливості в регіоні. Вашингтон може створювати коридори для проходу суден, проводити операції з розмінування, супроводжувати танкери та стримувати іранські військові сили.

Але військовий контроль над морським районом не дорівнює юридичному набуттю території.

Це приблизно те саме, що різниця між контролем над повітряним простором унаслідок військової переваги та юридичним володінням відповідною територією.

Саме тому твердження Трампа варто розділяти на дві частини.

Перша — фактичний контроль

США справді намагаються забезпечити власний режим проходу суден і блокувати частину іранської активності. Білий дім прямо заявляв про американську блокаду та контроль над протокою.

Друга — територіальний суверенітет

Це вже зовсім інший рівень.

Оголошення президентом США Ормузької протоки американською територією саме по собі не змінить її міжнародно-правовий статус.

Чи справді Трамп жартував?

Це одне з найбільш цікавих питань.

Частина американських та міжнародних медіа звернула увагу на те, що Трамп зробив заяву з усмішкою, а американські повідомлення згодом описували її як жарт або жартівливу репліку.

Але є важливий нюанс.

Навіть якщо Трамп дійсно жартував, тема, яку він порушив, абсолютно реальна.

Вашингтон уже говорить про контроль над судноплавством.

Іран уже заявляє про власний контроль.

Судноплавство через протоку різко скоротилося.

А Сполучені Штати та Іран фактично змагаються за те, хто визначатиме правила проходу суден.

Reuters повідомляв, що кількість комерційних суден, які проходять Ормузькою протокою, залишається значно нижчою за довоєнний рівень: за один із недавніх днів через протоку пройшло лише дев'ять товарних суден проти серпневого середнього показника 12 на день.

За даними інших джерел, до початку нинішньої кризи через протоку проходило близько 130 суден на день.

Отже, жарт Трампа прозвучав у момент, коли проблема американського контролю над Ормузькою протокою вже стала реальною військово-економічною проблемою.

Іран теж намагається перетворити контроль на економічний інструмент

Важливо не створювати враження, що лише США намагаються отримати контроль над протокою.

Іран також висуває власні правила.

Тегеран пропонував систему, за якої іранська сторона отримувала б значний контроль над маршрутами проходження суден, а також розглядала можливість стягнення платежів за транзит.

Оман, своєю чергою, пропонував регіональну модель управління протокою з розподілом маршрутів між Іраном та Оманом і добровільними внесками судноплавних компаній. Іран цей варіант відкинув.

Таким чином, сьогодні формується боротьба не просто за територію.

Йдеться про те, хто встановлюватиме правила глобального судноплавства через один із найважливіших енергетичних коридорів світу.

Нафта: головний економічний ризик

Найшвидше наслідки конфлікту відчують не дипломати, а споживачі.

Якщо проходження через Ормузьку протоку залишатиметься обмеженим, світовий ринок нафти отримує класичний шок пропозиції.

Менше нафти на світовому ринку означає:

вища ціна → дорожче паливо → дорожча логістика → вищі витрати бізнесу → інфляційний тиск.

Саме тому Трамп уже закликав американців змиритися з вищими цінами на бензин, аргументуючи це необхідністю не допустити отримання Іраном ядерної зброї. Reuters повідомляв, що ціни на паливо у США вже суттєво зросли порівняно з попереднім роком.

Для американського президента це створює політичну проблему.

Трамп традиційно робив ставку на дешевшу енергію.

Тепер же його адміністрація фактично просить американців платити більше за паливо заради геополітичної мети.

Чи може Ормузька криза спричинити світову нафтову кризу?

Так — і це одна з головних причин, чому за заявами Трампа уважно стежать у Європі та Азії.

IEA прямо характеризує Ормузьку протоку як один із найкритичніших нафтових вузлів світу та попереджає, що серйозне порушення потоків матиме великі наслідки для світових нафтових ринків.

Особливо вразливими є країни, які майже не мають альтернативних маршрутів.

Навіть якщо частину нафти можна перенаправити через трубопроводи Саудівської Аравії або ОАЕ, повністю компенсувати морські поставки через Ормуз неможливо.

Саме тому світовий ринок реагує не тільки на фактичну кількість заблокованих танкерів.

Він реагує на ризик.

А ризик у цьому випадку означає додаткову страхову премію, дорожчий фрахт, затримки поставок і накопичення стратегічних запасів.

Чому ця історія важлива для України

Для України тема Ормузької протоки може здатися далекою.

Насправді це не так.

Українська економіка дуже залежить від світових цін на енергоносії, логістики та загального стану світової економіки.

Якщо ціна на нафту різко зростає, це впливає на:

• вартість пального;
• транспортні витрати;
• ціни на промислові товари;
• собівартість продукції;
• інфляцію;
• валютні ринки;
• вартість морської логістики.

Крім того, глобальна енергетична криза змінює пріоритети США та Європи.

І це може опосередковано впливати на політичну та військову підтримку України, особливо якщо Вашингтону доведеться концентрувати значні ресурси на Близькому Сході.

Найнебезпечніший сценарій — не американський прапор над Ормузом

Попри гучність заяви Трампа, найбільш небезпечним сценарієм є не юридичне перейменування протоки на американську територію.

Найбільша небезпека — перетворення Ормузу на постійну зону військового протистояння.

Якщо американські кораблі, іранські військові сили та цивільні танкери опиняться в одному вузькому морському коридорі, достатньо одного серйозного інциденту для нової ескалації.

Удар по танкеру.

Міна.

Помилковий пуск ракети.

Захоплення судна.

Зіткнення військових кораблів.

Будь-який із цих сценаріїв може створити ланцюгову реакцію.

І тоді питання буде вже не в тому, кому юридично належить Ормузька протока, а в тому, чи зможе світова торгівля взагалі нормально використовувати цей маршрут.

Ормуз як нова битва за світовий порядок

У ширшому геополітичному сенсі нинішня криза має ще один вимір.

XXI століття дедалі більше демонструє, що контроль над вузькими географічними проходами може бути не менш важливим, ніж контроль над територіями.

Суецький канал.

Панамський канал.

Баб-ель-Мандеб.

Малаккська протока.

Ормузька протока.

Той, хто контролює такі точки, отримує величезний вплив на світову торгівлю.

Саме тому боротьба за Ормуз може стати частиною значно більшого процесу — переформатування глобальної системи безпеки та міжнародної торгівлі.

Що буде далі?

Найближчі тижні можуть стати визначальними.

Перший сценарій — заява Трампа залишиться політичним сигналом, а після завершення бойових дій сторони повернуться до переговорів щодо режиму судноплавства.

Другий — США спробують закріпити фактичний контроль над протокою, забезпечуючи проходження суден власними військово-морськими силами.

Третій — Іран продовжить чинити опір, використовуючи ракети, міни, безпілотники та інші асиметричні засоби для тиску на судноплавство.

Четвертий — буде знайдений міжнародний компроміс за участю Оману, країн Перської затоки та інших держав.

Саме четвертий варіант був би найбільш вигідним для світової економіки.

Але наразі сторони демонструють надто різні бачення майбутнього Ормузу.

Висновок: Трамп відкрив питання, на яке світ ще не має відповіді

Заява Дональда Трампа про можливість оголосити Ормузьку протоку територією США може залишитися лише гучною політичною реплікою. Тим більше, що американські медіа вже повідомляють про можливе жартівливе забарвлення його слів.

Але проблема, яку ця заява винесла на поверхню, абсолютно реальна.

Хто контролює Ормузьку протоку — той отримує величезний вплив на світовий енергетичний ринок.

Сьогодні за цей вплив конкурують США та Іран, тоді як Оман намагається просунути власну регіональну модель управління.

Міжнародне право передбачає особливий режим для міжнародних проток і право транзитного проходу. Тому президентський указ Вашингтона сам по собі не здатний перетворити води між Іраном та Оманом на американську територію.

Проте історія може піти значно далі юридичних формулювань.

Якщо США закріплять військовий контроль над протокою, а Іран відмовиться його визнавати, світ може отримати нову реальність: найважливіший нафтовий коридор планети стане постійною точкою протистояння між двома державами.

І тоді наслідки відчують не лише Вашингтон і Тегеран.

Їх відчує весь світ — від європейських промислових підприємств і азійських нафтопереробних заводів до українського автомобіліста, який побачить нову ціну на стелі АЗС.

Ормузька протока сьогодні — це вже не просто вузька смуга води між Іраном та Оманом. Це одна з головних геополітичних точок планети, де вирішується питання: хто встановлюватиме правила руху енергії та торгівлі у світі після війни.